Серпень 2019
П В С Ч П С Н
« Бер    
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031  

postheadericon Адаптація дітей

Автор: sadik-admin

Опубликовано: Лютий 20, 2017

Адаптація дітей раннього віку

DSC09522

Адаптація — це пристосування організму до нової обстановки, а для дитини дитячий садок безсумнівно є новим, ще невідомим простором, і новим оточенням, і новими стосунками. Адаптація включає широкий і спектр індивідуальних реакцій, характер яких залежить від психофізіологічних і особистісних особливостей дитини, від сімейних стосунків, від умов перебування в дошкільному закладі.

Головне, треба пам’ятати, що до 2-3 років у дитини немає досвіду спілкування з однолітками. У цьому віці дорослий виступає для дитини як партнер по грі, взірець для наслідування і задовольняє потребу дитини у доброзичливій увазі та співпраці. Однолітки цього дати ще не можуть, оскільки самі потребують того самого. Тому дитина не може швидко адаптуватися до дошкільного закладу, оскільки сильно прив’язана до матері.

Психологи вказують на такий парадокс: чим раніше дитина буде віддана до дошкільної установи (наприклад, до одного року), тим більш товариською вона буде надалі.

Але слід ураховувати можливість, що первинний емоційний контакт така дитина встановить не з матір’ю, а з однолітками, і це може не кращим чином позначитися на розвитку її емоційної сфери – надалі у такої дитини можуть виникати складності з відчуттям глибокої любові, прихильності, співчуття.

За спостереженнями психологів, середній термін адаптації дітей в нормі складає:

у яслах – 7-10 днів;

у дитячому садку в три роки – 2-3 тижні;

у старшому дошкільному віці — 1 місяць.

100_2722Зазвичай кожна дитина по-різному реагує на нову ситуацію, проте існують певні загальні ознаки. Завжди нелегко звикають до дитячого садка або ясел єдині в сім’ї діти, і особливо надмірно опікувані, залежні від матері, ті, що звикли до виняткової уваги, невпевнені в собі. Гірше за інших почуваються в дошкільних установах діти з флегматичним темпераментом. Вони не встигають за темпом життя дитячого садка: не можуть швидко одягнутися, зібратися на прогулянку, поїсти. А якщо вихователь не розуміє проблем такої дитини, то починає ще більше підганяти малюка, при цьому емоційний стрес діє таким чином, що дитина ще більше загальмовується, стає млявою, байдужою.

Такій дитині потрібні постійна увага і підтримка з боку вихователя, оскільки інші діти схильні дратувати й кривдити слабких і залежних. При цьому, зазвичай, надмірна вимогливість і принциповість вихователя буде серйозним гальмівним фактором.

Ускладнюючим чинником адаптації слід також назвати і конфлікти в сім’ї, нетовариськість батьків. Діти мимоволі засвоюють негативні риси поведінки батьків, що ускладнює їхні стосунки з однолітками. Вони поводяться невпевнено і нерішуче, багато хвилюються, сумніваються, тому не можуть бути легко прийнятими в групі.

Вступ до співтовариства дітей, як показує досвід, легко переноситься дитиною, якщо вона до того часу вже звикла до контактів з дорослими і дітьми, що не належать до її сім’ї. Це допомагає малюкові швидше пристосуватися до нових людей і ситуацій.

Одразу ж відзначимо, що в науці дитячий садок розглядається як позитивний чинник, що є важливим для повноцінного виховання. І з цим не можна не погодитися. Виховання в колективі створює у малюка позитивну соціальну поведінку – самостійність, увагу до оточуючих, готовність допомогти іншому, а також здатність перебувати в колективі.

Мистецтво спілкування з іншими членами співтовариства багато в чому визначає все людське життя: починаючи від знайомства з особами протилежної статі з подальшим створенням сім’ї і закінчуючи виробничими відносинами (працевлаштування, кар’єра, контакти з керівництвом та ін.). Мистецтва спілкування, безперечно, слід вчитися з дитинства. Адаптація дитини в колективі, контакти з іншими дітьми і вихователями, формування навичок, гри, заняття, дотримання режиму, підготовка до свят – ось неповний перелік позитивного впливу дитячого садка.

Перші кроки дитини в дитячому садку, як правило, непрості. Поча-ток відвідування дошкільного навчального закладу – це не тільки нові умови життя і діяльності, режиму і харчування, а й нові контакти та обов’язки. Це дуже напружений період, який потребує від кожного малюка активних психологічних і фізичних форм пристосування. Звикання до дитячого садка часто супроводжується порушенням емоційного стану дошкільника, порушенням сну, апетиту, підвищенням захворюваності.

Соціально-психологічна адаптація до дитячого садка у різних дітей проходить не однаково, відповідно до віку, типу вищої нервової діяльно-сті, стану здоров’я, стилю виховання в сім’ї, родинних взаємин, рівня розвитку ігрових навичок, її контактності, доброзичливості, емоційній залежності від матері тощо.

Враховуючи вищезазначене, можна виділити три групи дітей за характером пристосування до нових умов життя:

Перша група – ті, для кого процес адаптації проходить легко і безболісно. Ці діти цікавляться іграшками й діяльністю, комунікабельні, самостійні. У сім’ї спілкування батьків з дитиною доброзичливе, поважне.

Друга група – малюки, які адаптуються повільніше й важче. їх поведінка характеризується нестабільністю, періоди зацікавлення грою змінюються періодами байдужості, вередування. Їм бракує довіри у ставленні до вихователів, інших дітей. Навички гри та спілкування у таких малюків розвинені недостатньо. Ці діти часто бувають малоініціативними, менш самостійними, дещо можуть робити самі, але здебільшого залежать від дорослого. З боку батьків спостерігається нестабільність у спілкуванні: доброзичливі, розважливі звертання змінюються криками, погрозами або послабленням вимогливості, неувагою. Третя група – діти, які важко пристосовуються до нового середовища. Як правило, вони несамостійні, неконтактні, звичні до нестабільності в режимі дня, швидко втомлюються. Сон та апетит у таких дітей часто бувають погані або зовсім відсутні. Їм притаманна висока захворюваність, яка ще більше уповільнює звикання до нового оточення і нових вимог.

Процес адаптації дитини до умов дитячого садка має кілька основних етапів (фаз). Це, зокрема, такі:

  1. «Шторм» – у відповідь на комплекс нових впливів усі системи організму дитини відповідають бурхливою реакцією і значним напруженням. Підвищуються збудливість, тривожність, можливе збільшення агресивності або заглиблення у себе. Погані сон, апетит, настрій. Фізіологічна і психологічна «буря» триває від 2-3 днів до 1-2 місяців (в окремих дітей).
  2. «Шторм ущухає» – період нестабільного пристосування, коли дитячий організм шукає оптимальні варіанти реакції на зовнішні впливи. Малюк продовжує придивлятися до нового оточення, робить спроби долучатися до спільної діяльності, стає більш активним, зацікавленим, урівноваженим. Цей період триваліший, ніж перший,— від 1 тижня до 2-3 місяців.
  3. «Штиль» – період відносно сталого пристосування. Організм знаходить найбільш сприятливі варіанти реагування на нові умови життя, режим дня, спілкування. Дитина починає активно засвоювати нову інформацію, встановлювати контакти, брати активну участь у заняттях. Зменшується захворюваність, стабілізуються сон, апетит, настрій. Цей період триває від 2-3 тижнів до півроку.

Вихователь, практичний психолог та батьки повинні допомогти дитині адаптуватися до нових умов дитячого садка. Він зможе визначити індивідуальні особливості новачка, щоб вибрати групу, яка найкраще відповідатиме його звичкам, особливостям поведінки, темпераменту.

Крім того, вихователеві рекомендується надати поради батькам новачка, як саме вони повинні підготувати дитину до нового побуту. Орієнтовні запитання для бесід з батьками (після одержання загальної інформації про ім’я, прізвище, вік, стан здоров’я дитини тощо):

  • Чи має дитина досвід спілкування з іншими дітьми? Який характер має це спілкування?
  • В які ігри любить гратися син (донька)?
  • Що найбільше впливає на поведінку малюка (стиль спілкування; місце, режим, обстановка; здоров’я тощо)?
  • Який настрій переважає протягом дня?
  • Чим цікавиться дитина? Які види діяльності найбільше любить?
  • Як відбувається фізичний розвиток дитини? Чи загартовують її? Як саме?
  • Яким бачите сина (доньку): врівноваженим (ою); надмірно рухливим (ою), стрімким (ою), гомінким (ою); повільним (ою), млявим (ою)?
  • Якої системи виховання дотримуєтеся: авторитарної, демократичної, ліберальної?
  • Чи існує узгодженість у вихованні з боку членів родини? Хто ще бере участь у вихованні?
  • Чи є у дитини брати, сестри? Як вона з ними спілкується? Чи прагнете дотримуватися вдома режиму дня? Чи збігається він з ре-жимом дитячого садка?
  • Як засинає ваш малюк? Чи міцно спить? Який у нього апетит?
  • Чи самостійна дитина для свого віку? Що вона може робити самостійно?
  • Чи слухняний ваш син (донька)? Якщо не слухається, як ви реагуєте (ображаєтеся, сварите, караєте, не звертаєте уваги тощо)?

Проводячи ознайомлювальну бесіду, слід зважати не лише на зміст що кажуть батьки, а й на інтонацію, вираз обличчя і особливо – на поведінку дитини. Потребують уваги, зокрема, такі моменти:

  • як поводиться дитина в присутності незнайомих дорослих (боязко, впевнено, зацікавлено, байдуже);
  • загальний стиль поведінки (спокійна, врівноважена, інертна, надміру енергійна);
  • зацікавленість обстановкою, іграшками, іграми (просить погратися, з цікавістю дивиться, грає, якщо пропонують, бере сама);
  • характер спілкування матері з дитиною (говорить лагідно, чемно, з повагою, з окриком, роздратовано, з погрозою);
  • як реагує дитина на звернення і прохання матері (слухається, вередує, ігнорує).

Відповідно до отриманої інформації, зазвичай, якщо є така можли-вість, визначають групу, в якій перебуватиме малюк. Ця проблема загострюється, якщо в дитячому садку кілька груп дітей одного віку (дві старші, три середні та ін.) або є різновікові груші: У цьому разі слід урахувати кількісний та якісний склад дітей у групі (наприклад, узяти до уваги особливості вищої нервової діяльності). Не можна не зважати й на стиль поведінки вихователя, його манеру спілкуватися з дітьми. Якщо в садочку лише одна група малюків, то вихователеві потрібно враховувати особливості дитини і підбирати стиль спілкування з нею.

Перший день перебування малюка в дитячому садку варто обмежити знайомством із вихователем, дітьми, показом дитині групового приміщення. У наступні дні вихователь та психолог уважно спостерігають за її поведінкою в групі, надають додаткові консультації.

Своєрідною пам’яткою для вихователя та психолога мо-жуть слугувати перелічені нижче психолого-педагогічні умови забезпечення процесу адаптації дітей до дитячого садка:

  1. Поступове вироблення в дитини звички дотримуватися певного режи-му дня. Найкраще здійснювати це в домашніх умовах ще до початку відвідування дитячого садка.
  2. Формування навичок самообслуговування (вміння самостійно їсти, вдягатися, складати іграшки, одяг тощо).
  3. Розвиток ігрових навичок, навичок спілкування. Поступове розширення кола знайомств малюка.
  4. Організація позитивного емоційного спілкування дитини з вихователем і персоналом дитячого садка.
  5. Обладнання групової кімнати має передбачати можливість здійснення індивідуальних ігор, занять, задовольняти прагнення дитини побути на самоті або наодинці з вихователем.
  6. Забезпечення міжвікового спілкування дітей як однієї з найефективні-ших умов успішної адаптації до нового середовища.
  7. Забезпечення змістовної діяльності дошкільнят з урахуванням індивідуальних інтересів кожної дитини та її вікових можливостей.
  8. Психолого-педагогічна просвіта батьків з питань полегшення адаптації до дитячого садка (індивідуальні бесіди, консультації).
  9. Поступове збільшення тривалості перебування дитини у дитячому садку (спочатку – тільки прогулянка, гра; потім – з ранку до обіду; а вже через кілька днів додаємо обід, сон і та. ін.).
  10. Можливість розширення кола близьких людей, які приводять дитину до дитячого садка (не тільки мама, але й тато, сестра, дідусь,- це полегшує прощання).
  11. Проведення спеціальних ігрових комплексів, спрямованих на розширення кола спілкування, вироблення впевненості, зняття тривожності, страхів.

Завдяки забезпеченню цих та інших умов у дітей-новачків досить швидко відновлюються сон, апетит. Щоправда, тривалішим буває процес нормалізації емоційної сфери дитини, яка й повинна стати предметом особливої турботи психолога, вихователів, батьків. Адекватна поведінка, зацікавленість у спілкуванні з дорослими і дітьми, активна участь у заняттях та іграх, бадьорий настрій є основними показниками соціально-психологічної адаптації дитини до умов дитячого садка.

Фахівці називають період звикання до садка адаптаційним періодом. Він буває легким, швидким і майже безболісним, а буває – тяжким і досить ускладненим. Це залежить від багатьох факторів – починаючи з умов протікання вагітності й закінчуючи особливостями центральної нервової системи дитини та стилю виховання, прийнятого в сім’ї. Але за будь-якого прогнозу негативні зрушення в організмі дитини неминучі. Те, що ви спостерігаєте в поведінці маляти,- лише надводна частина айсберга. Весь організм і психіка дитини в цей час постійно перебувають у сильному нервово-психічному напруженні. Можна сказати, що дитина перебуває, у кращому випадку, на межі стресу, а швидше за все, відчуває його повною мірою.

Якщо виразність стресу мінімальна, незабаром дитина й оточуючі забудуть про негативні зрушення адаптаційного періоду, як про страшний сон. Але це в разі легкої адаптації. Якщо ж стрес повною мірою охопив дитину (у випадку важкого типу адаптації), то незабаром може статися зрив – дитина занедужає.

Тепер трохи докладніше про те, що відбувається з дитячою психікою у цей період. Такого гарного малюка неначе підмінили. З будь-якого приводу – істерики та вередування. Він утратив усі навички самообслуговування, якими володів, у нього знову мокрі штанці, він начебто забув, як користуватися ложкою, і майже перестав говорити, принаймні – реченнями. Таке відчуття, що дитині не три роки, а ледь-ледь виповнилося два. Психологи називають це явище регресом. Так будь-яка людина, особливо маленька, реагує на стрес, тобто ніби «відступає» у своєму розвитку на крок назад. (Зазвичай усе повертається на свої місця досить швидко, тільки-но закінчується адаптаційний період.) А ще дитина стає нервовою і полохливою, а найголовніше – чомусь зовсім не хоче ходити до дитячого садочка. Батьки дивуються, розповідають, що ще вчора дитина квапила їх, питала, коли ж піде гратися з іншими дітлахами до садочка, а сьогодні… Вранці діймає їх плачем, та таким гірким, що серце кров’ю обливається, просить не вести її нікуди, обіцяє, що поводитиметься добре, нехай тільки мама залишить її вдома, вона просто боїться йти до садка.

Страх – звичайний супутник адаптаційного періоду. У новій обстановці дитина в усьому бачить приховану загрозу для себе. Вона боїться незнайомих дітей, нового приміщення, чужих дорослих, яких відтепер має слухатися, боїться зробити щось не так і бути покараною. І нарешті, вона панічно боїться, що ви про неї забудете, не прийдете за нею. А ще маленьким дітям часто важко дається встановлення контакту з незнайомими дітьми. Досі поруч завжди була мама, за якою, в разі чого, можна було сховатися. А тепер дитина має залишитися сама в новому світі. До речі, як тільки ваше маля налагодить контакт з однолітками в групі, адаптаційний період, вважайте, минув. Це найпотужніший стимул, що відволікає від будь яких страхів і туги за мамою. Що провокує стрес дитини в період адаптації до дитячого садка? Це відрив від матері. Адже мама – найголовніше, що є в неї, її повітря, її життя. І раптом мама «обміняла» її на якусь роботу, «зрадила». Саме так розцінює цю ситуацію трирічна дитина. Така улюблена і найкраща мама на світі, можна сказати, кинула її напризволяще серед жахливої нової обстановки та незнайомих дітей. Щоб у цій обстановці «вижити», необхідно поводитися не так, як удома. Але маля ще не знає цієї нової форми поведінки й тому страждає, побоюючись зробити щось не так.

Треба пояснити батькам, що коли цей перший урок «виживання» засвоєно успішно, надалі їхнє дитя буде швидко адаптуватися у будь-якій новій обстановці протягом усього життя. Стрес перших тижнів провокує швидкий розвиток усіх адаптаційних механізмів дитини, що є для неї чудовою школою життя.

Що можна порекомендувати батькам?

Якщо дитина – єдина в сім’ї, часто хворіє, відчуває страхи, то її входження в дитячий садок повинне бути поступовим. Спочатку її потрібно привести в групу, познайомити з вихователем та іншими дітьми, побавитися разом іграшки, викликати інтерес до нового оточення і повернутися додому. Потім декілька днів можна приводити дитину в садок і забирати до початку денного сну. Залежно від поведінки дитини час перебування потрібно поступово збільшувати. Удома бажано більше грати з малюком у рухливі емоційні ігри, оскільки в дитячому садку дитина відчуває себе скуто, напружено, а якщо не розрядити це напруження, то воно може стати причиною неврозу.

Оптимальним для швидкого й успішного звикання дитини до дитячого садка вважається трирічний вік. На цей період припадає криза раннього дитинства – криза трьох років. Діти, прагнучи затвердити своє «Я», тяжіють до самостійності. Під час виходу з кризи режим садка може сприятливо вплинути на становлення особистості дитини та її адаптацію до нового соціального середовища.

Період з чотирьох до п’яти – шести років найменш сприятливий: розвиток дитини відносно стабілізується, і різка зміна способу життя може призвести до несприятливих наслідків. Дитина сприймає атмосферу дитсадівської спільноти як насильство над особистістю, втрату власної індивідуальності.

На кожних сто дітей припадає два-три випадки тривалої і повної дезадаптації дітей до умов дитячого садка. Як правило, це єдині діти в сім’ї або малюки, що просиділи тривалий час удома з мамою або бабусею.

Дитина відмовляється ходити в дитячий садок, а значить, з’явля-ються істерики, примхи, а іноді й соматичні розлади – підвищення температури, болі в животі, загострення хронічних захворювань. Дії дитини вибудовуються приблизно за такою схемою: спочатку вона вдається до прохань і розповідей про те, як погано в садку; якщо це не допомагає, тоді в хід йдуть сльози та істерики; не діють і вони – залишається один засіб – хвороба. Якщо після одужання малюка наміри батьків водити дитину в садок не змінюються, настає рецидив.