РІЗНОВИДИ МОВЛЕННЄВОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Розмова –  форма мовленнєвого реагування на конкретну ситуацію, що потребує обговорення, коментування, оцінки, підказки, спрямування тощо.

Розмова може відбуватися як в індивідуальному, так і в груповому форматі. На жаль, часто розмова як форма  діалогу дорослого з дитиною реалізує не основну свою комунікативну функцію, а передусім регулятивну, вказівну. Відтак замість розмови з`являється вказівка, наказ дорослого, зауваження без обговорень, або в ліпшому випадку – пояснення, монологізований коментар стосовно ситуації. Нерідко трапляється й так, що дорослі, лише роблять вигляд, що слухають, коли насправді думають зовсім про інше. А діти це відчувають і поступово втрачають інтерес до таких розмов з дорослими. Дорослих справедливо дратує відчуття, що діти нібито не чують їх, що зміст того, що вони бажають донести, діти часто не сприймають і не засвоюють. Але ж дорослі самі нерідко в цьому винні. Тим паче, що діти понад усе дорожать кожною миттю нашого з ними          щирого й зацікавленого спілкування, у якому ми присутні без останку, повністю.

                 Як розмовляти з дітьми,  щоб вони вас почули:

• Не заводьте розмову до вказівок на кшталт армійських. Зробіть кожну дитину співрозмовником, думка якого для вас важлива, запропонуйте їй висловити свої міркування, ставлення; надайте можливість самостійного вибору способів дій з-поміж можливих.
• Намагайтесь відчути готовність дітей до розмови з вами і не починайте її тоді, коли діти наразі мають інші пріоритети. Адже нерідко ми відволікаємо дітей від важливіших для них справ заради проведення нецікавого для більшості з них заходу (спостереження, обговорення).Участь у такому заході стає для дітей формальною, а те, про що ми говоримо, вони пропускають повз вуха.
• Намагайтеся надати особистісного смислу розмові: мотивуйте, пояснюючи її значимість, звертайтеся до особистого досвіду, багажу знань дітей, адже їм дуже подобається виявляти свою обізнаність, ділитися власним досвідом.
• Під час розмови з конкретною дитиною не відволікайтеся на зауваження, репліки іншим дітям або дорослим. Продемонструйте зацікавленість і щирість. Якщо зміст розмови не передбачає уваги з боку інших, надайте їй атмосфери інтимності.
• Заохочуйте ініціативу дитини в діалозі, підтримуйте бажання запитувати, допитливість, підтвердіть, що для вас важливо те, про що дитина запитує. Дитина, як і дорослий, любить, коли її слухають, поважають її думку та її саму.

Бесіда – це завчасно підготовлена, цілеспрямована, чітко продумана, розгорнута в часі розмова з дітьми на певну тему. Саме в такому вигляді вона посідає важливе місце в освітньому процесі як і форма і водночас метод навчання й виховання дошкільників.

Бесіда може бути структурним елементом будь-якого заняття й мати різне функціональне призначення:

• Супроводжувати спостереження, розглядання, виконання, сприймання тощо.
• Попереджувати, роз`яснюючи особливості чи послідовність дій.
• Готувати, налаштовувати, мотивувати, націлювати дітей на різні види діяльності під час заняття.
• Узагальнювати, підсумовувати результати спільних дій вихователя й дітей.

Бесіда повинна мати ознаки діалогу. Для цього важливо, аби діти були не безголосими присутніми за домінантною позицією педагога як ведучого, а повноцінними активними співрозмовниками, думка яких має важливе значення для загального перебігу й результату бесіди.

У роботі з дітьми старшого дошкільного віку доцільно використовувати бесіду і як окрему форму освітньої діяльності. Тобто планувати її як окреме заняття, у якому обговорення певної теми посідає центральне місце серед інших методів, як-от читання, ігри, вправи, розглядання, спостереження тощо.

У методиці дошкільної освіти виокремлюють такі види бесід:

• Підсумкові – використовуються як «заключний акорд» у тривалій цілеспрямованій і різнобічній освітній роботі (наприклад, бесіда на основі спостережень за природою вкінці певного сезону);
• Морально-етичні – вибудовують здебільшого на основі літературних творів (наприклад, бесіда на тему «Бажання і мрії» на основі казки В.Катаєва «Квітка-семицвітка»);
• Інформаційно-пізнавальні – може охоплювати різні аспекти життєдіяльності дошкільників (наприклад, бесіди про професії батьків, космос, воду як дар природи).

Логічна структура бесіди містить три основні частини: вступна, основна й заключна, кожна з яких відповідно має чітко окреслені функції:

• Вступна – мотивувати, налаштовувати на обговорення теми, актуалізувати знання, необхідний для розмови тематичний словник, зацікавити, заінтригувати тощо;
• Основна – систематизувати, збагатити, уточнити знання й уявлення дітей з обраної теми за допомогою різних засобів і методів;
• Заключна – узагальнити, підбити підсумки, висловити оцінні судження щодо участі дітей у розмові, щодо висловлених думок, зберегти створений під час бесіди емоційний настрій, налаштувати на позитивну співпрацю.

Основним елементом бесіди є запитання, які можуть бути спрямовані на репродукування інформації, відтворення відомого, очевидного, а можуть спонукати до розмірковування, встановлення причинно-наслідкових зв`язків, логічних ланцюжків (евристичні, проблемні складні запитання).

  Успіх бесіди багато в чому залежить від правильно обраної кількості та якісного добору запитань.

Уміння формулювати запитання свідчить про майстерність педагога.

             Як зробити бесіду ефективною: поради педагогу

• Щоб бесіда відбулася, підготовленим має бути не лише дорослий, а, передусім, діти, яким бажано мати хоча б стартовий багаж інформації, базових знань, достатній запас емоційних переживань, осмислене ставлення до предмета бесіди, вмотивованість, налаштованість обговорити те, що пропонує педагог. Підготовленій дитині є що зауважити, вона зберігає інтерес до теми розмови. У разі непідготовленості дітей вихователь ризикує звести бесіду до власного монологу, до якого діти швидко втратять інтерес і нудьгуючи чекатимуть завершення або намагатимуться перевести запропоновану тему на справді цікаву для них.
• Не варто «засипати» дітей запитаннями – це швидко втомлює й набридає; вихователь має не поспішати відповідати самому, а дати можливість подумати; віддавати перевагу запитанням, що спонукають помислити, дітям подобається виявляти свою обізнаність, вони полюбляють розв`язувати складні завдання; запитання доцільно адресувати всім дітям, а не окремій дитині – це спонукатиме до роздумів усіх без винятку дітей.
• Пам`ятайте, що, крім запитань, інтелектуальну й мовленнєву активність дітей стимулюють також: прийом педагогічної провокації (дорослий висловлює сумнівне твердження, яке діти намагаються підтвердити або спростувати); доцільно використовувати звернення до досвіду дітей; стимулюючіі завдання, ігрові вправи, невеликі за обсягом, але влучні інформаційні довідки.
• Важливо створити під час бесіди живу емоційну атмосферу, задати розмові доброзичливий тон, поважати дітей як рівноправних співрозмовників. Це забезпечить інтелектуальну й мовленнєву активність дітей. Цьому сприятиме також ваша щирість, правдивість і простота у спілкуванні, вміння викликати в дітей різні асоціації щодо обговорюваних понять. Адже лише особисті переживання та відчуття педагога можуть «заразити» учасників інтересом до проблеми, що обговорюється, не залишити байдужими, стимулювати їхню власну активність і суб`єктивну позицію.
• На початку бесіди необхідно визначити, що для вас буде пріоритетним: показова дисципліна чи жива атмосфера пізнання. Часті зауваження щодо дисципліни і зовнішньої краси, як свідчить практика, за відсутності змістовної розмови не сприяють справжній дисципліні, а навпаки, емоційно нівелюють загальну позитивну й ділову атмосферу заняття. Коли дітям по-спражньому цікаво, вам не треба їх заспокоювати, адже їх увага буде зосереджена на самому предметі пізнання.
• Не намагатися спрощувати зміст бесіди, натомість спрямуйте його на відкриття дітьми істини, свого знання, а не на репродуктивне запам`ятовування і відтворення у відповідях на запитання знань, поданих дорослим у готовому вигляді. Не займайте також у бесіді позиції «над розмовою», визнаючи себе одноосібним суб`єктом мовлення, заповнюючи бесіду власним змістом.

Полілог – це керований вихователем (непомітно для дітей) живий діалог, у якому хід, суть висловлювань неможливо передбачити. І в цьому складність і цікавість полілогу, адже ніхто зі співрозмовників не знає, що буде далі.

Полілог є одним з різновидів бесіди. Проте, якщо одна з основних цілей бесіди – інформувати, сприяти засвоєнню, розширенню систематизації знань і уявлень, то полілог спрямований передусім на формування вміння формулювати й висловлювати власну думку, міркувати, доводити, обстоювати свою позицію.

Полілог – це проблемна бесіда, дискусія, диспут, у яких стикаються різні позиції, різні погляди на певне питання. У результаті цього збагачується світосприймання, людина вчиться пізнавати себе, закони довкілля, виносить із них власні смисли, життєво необхідні для саморозвитку.

Полілог  не може бути самостійним видом заняття. Адже незначний життєвий досвід, недостатні мовленнєві можливості дошкільників, своєрідність психічних процесів зумовлюють обмеження проблемної розмови у часі.

Ключовим для полілогу є вибір теми. Правильно визначена тема спричиняє загальний смислоутворювальний ефект, піднімає мислення на більш високий рівень, допомагає усвідомити взаємопов`язаність усього з усім.

Варто обирати такі теми, які наближають дітей до осмислення найважливіших законів природи (усе пов`язане з усім; нічого з нічого не виникає і в нікуди не зникає; природа знає ліпше, навчись її слухати) і соціуму( я у світі не один; моя свобода обмежена свободою іншого;взаємозалежність цінніша за незалежність). Саме у межах цієї проблематики і варто формулювати теми полілогів. Найчастіше вони мають вигляд запитання, що спонукає зробити свідомий аргументований вибір. Це такі як: допомагати  – це добре, а коли допомога – це погано; що сильніше – слово чи рука; чи можуть діти й дорослі обійтися одне без одного; чи легко бути маленьким; чи можуть знання зростати чи зменшуватися і т.д. Для реалізації теми полілогу вихователю необхідно бути готовим до обговорення, навчитися слухати дітей, швидко реагувати на висловлювання, постійно корегувати хід полілогу.  Діти виявляють живий інтерес до полілогу, коли, відчувають, що дорослому надзвичайно цікаво й самому одержати відповіді на проблемні запитання.

             Як спонукати дітей висловлювати свої думки

• Під час полілогу спілкуйтеся з дітьми «очі в очі». Для цього слід розмістити дітей по колу, щоб усі бачили один одного. Доцільно домовитися про спільний для всіх спосіб показати своє бажання висловитися, поділитися думкою, а також сформулювати спільні для всіх правила , яких треба дотримуватися: не перебивати одне одного, почекати, поки дадуть можливість висловитися; бути уважним, поважати чужу думку, навіть і відмінну від твоєї.
• Щоб у полілозі взяли участь більше дітей, на початку вирівняйте «стартові позиції», тобто, з`ясуйте, чи розуміють діти суть проблемного питання і як вони його розуміють. Передусім варто спонукати дітей пояснити значення ключового поняття теми полілогу.
• Дотримуйтеся під час організації полілогу найважливішого принципу – діалогічності, суть якого можна сформулювати так: «Нічого не говори сам, став мудрі запитання дітям».Дайте можливість дітям подумати, не поспішайте заповнити паузи, і водночас навчіться відчувати продуктивність цих пауз: відчувайте, чи діти просто сидять і чекають, що буде, чи вони розмірковують. «Порожні» паузи небезпечні тим, що втрачається ритмічність розмови, а відповідно – інтерес дітей до неї. Продуктивні паузи важливі. Але якщо запитання важке для дітей (вони сигналізують про це зайвими рухами, відведенням погляду), спробуйте запропонувати дітям символізувати або візуалізувати / унаочнити суть проблеми: покажіть руками слово «ми»; а тепер слово «я». Яке з них більше?Чому?
• Щоб діти виявили активність та були ініціативними, уникайте під час спілкування з ними директивного тону. Відвертість, відкритість дітей необхідно заслужити. Ключем до цього буде повага до особистості дитини, ваша щира зацікавленість питанням, запропонованим для обговорення.
• Полілог – це зіставлення різних поглядів щодо однієї проблеми. Тому важливо реалізувати принцип багатоваріантності, який дає змогу дітям звикнутися з думкою, що можуть існувати різні погляди на те саме запитання, не замикатися в межах одного підходу, орієнтує на пошук усіх можливих способів розв`язання поставленого завдання. Запитання до дітей мають орієнтувати від початку на  існування декількох можливих варіантів: « Назвіть хоча б три….»; «Запропонуйте чотири способи вибачення» і т.д.

Забезпеченню  ефективної мовленнєвої взаємодії з дошкільниками сприяє щире бажання дорослого почути дитину як носія власної думки, певної життєвої позиції, намагатися зрозуміти її і зробити свою думку зрозумілою для неї.

Comments are closed.